• Про бібліотеку
• Новини
• Історія бібліотеки
• Централізована бібліотечна система
• Статут бібліотеки
• Покажчик
• Календар заходів 2012
  • I квартал
  • II квартал
  • III квартал
  • IV квартал
• Нові надходження
• Віртуальні виставки
• Бібліотекарю
• Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"

Василь Бобинський

Славутич Я. Василь Бобинський

Рання творчiсть поета позначена двома впливами: з одного боку — сiдхньоукраїнськi символiсти, а з другого — французькi модернiсти, якими дуже зачитувався (французькою мовою володiв добре). На Бобинського впливали i Загул, i Тичина. Останнього можна впiзнати хоч би з цiєї строфи поета:

"Не барися.., — блакитно барвiнок, —
Не барися, хутко"
Затулився сльозою дзвоник,
Перлою смутку.

Та це були творчi впливи. Надiлений непересiчним хистом, передумовою для кожного митця, галицький символiст уже в перших поезiях, попри частi нелiтературнi наголоси й деякi сумнiвнi метафори, навмисне ускладненi, заговорив своїм власним голосом:

На весноярi радiснi спiви,
Радiснi спiви на весноярi.
Жертви складають невиннi дiви
На мармуровi бiлi вiвтарi.

Або ось iнший уривок iз пристрасної, майже експресiонiстичної поезiї з суспiльними мотивами:

Я на вас, я на ваших очей слiпоту
Розпалю стосоттисячнi блиски.
Я з погорди болючих бичiв наплету
На гелотiв рабiв вiд колиски.

Цей власний голос, дарма що з непроясненим змiстом в останньому рядку, ще бiльше ставав артистичним, коли Бобинський творчо перетоплював у горнилi свого мистецтва французьких модернiстiв:

Мов ластiвки гнiздо, ваш будуар,
доступний тiльки для iнтимних друзiв.
Тут ви поставили тривкий вiвтар
вечiрнiм мрiям i свiтаннiй тузi,
зачаєнiй у складинах котар.

Бобинський заповiдався на першорядного поета. Бувало, що "пролетарське" трактування суспiльних мотивiв знижувало мистецький рiвень цього дуже цiкавого автора. Однак i тут рятував його непересiчний талант, напр. у зовсiм непоганому вiршi "За вiтринами сонце в скалки покололось", де рельєфно зображено, як "гнуться талiї дам", "в'ються в'юнко тази", а "з руху нiг — спiв жаги".

I нараз у цей блиск, у цей чад, у цей гамiр,
помiж шовки i золото й похотi крик,
врiс, як докiр нiмий, як на совiстi пляма,
ввесь в мазутi, брудний i блiдний робiтник.
Йшов спроквола, круг його тихшав, танув галас,
йшов, у глиб кишенiв устромив п'ястуки.
I блискуча струя перед ним розступилась,
якби велетень-смерч ображив дно рiки.

Пробачивши росiянiзми (похоть, обнажити, струя) та неправильний граматичний рiд слова "кишеня" (лексичнi помилки трапляються в нього часто), треба пiдкреслити пластичний опис. Мабуть на основi таких уривкiв говорили про Бобинського як про найбiльш талановитого поета в Галичинi пiсля I.Франка. Очевидно, це було ще до появи Б.-I. Антонича й С.Гординського. Визначнi письменники беруться й за визначнi теми. "Смерть Франка" — один iз найсильнiших творiв Бобинського (до речi, написаний у тюрмi, де колись був ув'язнений Великий Каменяр). Франко постає тут як "гострий меч подвижницького слова", "титанiчний молот дивних дiл", пророк-бунтар, який усвiдомлює, що "правди мудрих книг — якiсь недоговоренi, неповнi", бо:

хоч книги — глибина,
та бiльший глиб — життя живе й звичайне.
I хто в його безоднi порина,
вiдкриє в них найкоштовнiшi тайни.

Має поет i вiнок сонетiв "Нiч кохання", густо насичений еротикою, до якої взагалi вiн був небайдужий. Написано його ще у Львовi, де хтивнiсть була в бiльшiй пошанi, анiж у Києвi чи Харковi. Трагiчний кiнець Бобинського яскраво свiдчить, що комунiзм московського типу та Україна — явища несполучнi. Бiльшовики ладнi були кожного українця спершу приголубити, максимально використати його для себе, але насамкiнець обов'язково знищити. Так було з Бобинським i багатьма iншими. Подiбна доля чекає сучасних вислужникiв у червонiй iмперiї, що тепер перетворюється на зразок царської. Поетичнi збiрки Бобинського: "В притворi храму" (1919), "Нiч кохання" (1923), "Тайна танцю" (1924), вибранi "Поезiї" (1930) та iн. Пiдсумкове видання вийшло у свiт 1990 р. в Києвi пiд назвою "Гiсть iз ночi".