на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Творчість наших читачів

    Сірко Володимир Йосипович

    Народився 27 березня 1922 р. в с. Томашівцях Калуcького району Івано-Франківської області. Після закінчення школи працював на господарстві. Під час окупації Галичини німцями, а потім більшовиками був у підпіллі. 19 травня 1947 року арештували більшовики. В Івано-Франківську судила „трійка” на 10 р. по ст..54-1а,54-11. З Комі АРСР на Україну повернувся 1972 р.

    В активну діяльність національно-культурного відродження включився 1989 р. Друкується в різних виданнях з 1991 р. У РВП „Вісник” надрукував 1993 р. книжечку поезій „На стежині до волі”, „Під сяйвом свободи”.

    СЛАВЕНЬ ГЕРОЯМ СПАСОВА

    Щедро весна озеленила Спасівки річки береги,
    Поглянеш і на серці мило,-
    Лани пшеничні навкруги.
    Вдихнули люди волі в груди,
    Золотить сонце небеса,
    Цвітуть сади, пахощі всюди,-
    Дивна, божественна краса.

    Приспів:

    Могуть красі цій повернімо,
    Велич, мораль, культуру, славу.
    Знаменний чин Володимира,
    Доцільну мудрість Ярослава,
    Будуймо дружно - усім миром
    Вкраїнську молоду державу.

    Якій друг "Шелест" з другом "Жестом",
    Із спасівцями з тьми боїв
    Свободу поклялись принести,
    Де склали голови свої.
    Щоб ворог нас не нищив мором.
    Жил не витягував з грудей
    Бо натерпілися терору
    Більш триста літ, мов Прометей.

    Приспів:

    ... і - від Дінця до Закарпаття, -
    Ми, українці - кровні браття,
    Віками мова нас ріднила,
    До злету гартувала крила, -
    Ростила міць, дух нездоланний, -
    Ми волю здобули жадану

     

    ДУМА ПРО ГЕРОЯ УКРАЇНИ

    Ой не грім це в явних блисках в небі розігрався,
    З п'ятикутною на лобі в підгір'я прокрався,
    Соловій розбійник вражий, вандал, комуняка,
    Пам'ятник герою знищив і втік з переляку.
    Із Угринова Старого, від рідної хати
    Відгомін страшної сили розбудив Карпати.
    Сповістив світ, що зірвали пам’ятник Бандері,-
    Недолюдки кровожадні, жорстокі мордери.
    Розтрощили бузовіри на дрібні кусочки.
    Лине слава Степанова в світ у всі куточки.
    Сини й доньки України, дорослі і діти
    Ніжно тую славу пестять, як найкращі квіти.
    Він же прапором народним, символом крилатим,
    На прикладах його рости правнукам завзятим.
    З усіх сил Кремль постарався Бандері умерти
    Та герої живуть вічно в ідейнім безсмерті.
    Життя віддав, щоби мала Вкраїна була українська
    І щоб мова в ній - державна, рідна, материнська.
    Щоби любов панувала з Заходу до Сходу
    Щоб жилося в Україні щасно всім народам.
    Спаплюжили сталіністи справжнього героя,
    Бо він для них після смерті - найстрашніша зброя,
    Українофоби ниці, люті люципери.
    Не віднімете героя в Степана Бандери!
    Його носять в своїх серцях українські люди,
    І якби ви не казились - Україна буде!
    І її героїв честі ніхто не затьмарить,
    Вона своїх синів й доньок у віках прославить.
    Воскресить імена їх, могили догляне,
    Що в борні здобуте кров'ю – в часі не зів'яне,
    Їх жертовність не зітреться у тисячоліттях,
    Пам'ять про них квітчатимуть калиновим цвітом.

    15.04.2010 р.

    Україно!

    Україно! Споконвіку – зимою і літом
    Ти чаруєш сонце світ пишною красою.
    А навіжений сатрап товк тебе копитом
    І вмивалась мучина кров’ю, і сльозою.

    Бо ти не шипшиною росла в диких хащах,-
    Пшеницями славишся на землях родючих.
    Проковтнути завзялись тебе вражі пащі,
    І ти з ними у борні стала невмируща.

    Всі сусіди нищили тебе, плюндрували,
    І розпинано не раз, і в вогні палено...
    В тюрмах доньки і сини за тебе вмирали,-
    Тому знов, мов фенікс той – ти воскресла, нене.

    Але коммутанти в нас лишилась безликі,
    З українофобами... і тебе, країну,
    З старшим братом у ярмо проводять навіки
    - Людей брехнями манять, ще в гіршу руїну –
    В зону Україну.

    31.03.2010 р.

     

    ДОЛЕНЬКА ГІРКА

    Сонях дививсь за перелаз,
    Явір радів з калиною,
    Як милувались кожен раз
    В саду юнак з дівчиною.
    Їм ніч була хвилиною
    І квітла черемшиною.

    Зникає з пам’яті той час,
    Бур’ян кругом криниченьки,
    Де брала дівчина не раз
    Для милого водиченьки.
    Як ніч була хвилиною
    І пахла Україною.

    Спіткала доленька гірка
    Кохану і коханого, -
    За дротом, де Інта-ріка
    Їх серденька пов’янули.
    І стала ніч полинною
    І тугою невпинною.

    Та не згасає їх любов …
    Край саду над криницею
    Коханий місяцем зійшов,
    А дівчина – зірницею.-
    Розлучені чужиною,
    Зійшлись над Батьківщтною.

     

    ПРОТИСТОЯННЯ
    (пісня)

    Заграви над Карпатами,
    Над спаленими хатами.
    Над краєм всім, над кручами,-
    Чому ж ми катом мучені?

    Від жахів люди сльози ллють,
    Їх в тюрми садять, вдома б’ють…
    Грабують вбивці села їх,
    Над ними чинять глум і сміх.

    Полилась кров потічками,
    Черемошен і Тисою,-
    Мруть Івасі з Марічками,
    Їх смерть брехня вколисує.

    Хитає сум смереками,
    Від лементу земля гуде,
    Сибірами далекими
    Люд галицький ярмі іде.

    Криваві на снігу сліди,
    На храмах зламано хрести…
    Будь милостивий, Господи!
    Від згуби край наш захисти.

    1946 р.

     

    КОХАНИЙ СОКАЛЬ

    Засяло сонце край Бугу над містом,
    Розливши проміння в садовім суцвітті,-
    Сокаль усміхнувся у квітах барвистих,
    Як парубок юний в своїм повнолітті.

    На ньому сорочка у чорних узорах,
    Що вишила чорним по білому доля,
    Як символ гіркого народного горя,
    Як пам’ять, що довго нас гнула неволя.

    Пропахлий медами, Сокалю коханий,
    Вдихнувши свободи, живи без тривоги,-
    Матусі-Вкраїні вигоюймо рани,
    У світ волелюбний мостімо дороги.

    Хай праця і пісня шляхетність підносять,
    В добробут ведуть, мов на чистії роси,
    Лани захвилюють пшеничним колоссям,-
    Щасливе майбутнє у Бога попросять.

     

    З новим 2004 роком

    Вже дві тисячі четвертий рік,
    Нас у новий світ Свобода кличе,
    Їй тринадцятий відкрито лік,
    Хоч нас зусебіч злиденність смиче.
    „Рік Росії" з України йде,
    За ним тягнеться чорнюща смуга,
    По тій смузі не добро гряде,
    А з Москви оновлена наруга.
    Богдан в Переяслав зло привів...
    Триста п’ятдесят літ биті катом,
    Царський гніт робив із нас рабів,-
    Наш „гарант” з тих жахів робить свято.
    Коли б був десь в світі президент,
    Щоб народ свій міг отак ганьбити,
    Він при владі був би один мент -
    І вже мусив був би бруківку мити.
    А у нас брехні кінця нема ...
    Хитрі президенти без краваток
    Сходились, напевно, недарма ...
    Спершу – Тузла... потім – Крим в додаток.
    А як втретє візьме в руки власть? ...
    Зовсім Україну запроторить!
    Гнати в шию треба ту напасть,
    Що народ наш гне, безхліб’ям морить.
    Тебе будить новорічна рань,
    Гноблений народе літ багато.
    Вивільнись від вікових страждань,
    З кланами іди на прю завзято.
    В собі зруш відвагу козаків,
    Спіши гордість Духа розкувати,
    Щоби ти у році цім зумів
    Президента гідного обрати.

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського