багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати,
завітавши на сторінку
Проект "Бібліотека, влада, населення"
РІЗДВО ХРИСТОВЕ
У це свято особлива духовна радість обіймає кожного з нас, бо цей день - незвичайний.
Ми прославляємо одну з найвеличніших подій Священної Історії щирим і сповненим
радості привітанням: "Христос рождається - Славіте Його!".
Різдво Христове належить до великих християнських, так званих дванадесятих
свят, які церква визначає особливо урочисто. За біблійними свідченнями цього
дня народився Син Божий - Ісус Христос, якому люди поклоняються вже не одне
тисячоліття. В Україні Різдво називають ще Колядою або Корочуном.
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичницьких культів.
У стародавніх релігіях відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса,
давногрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали
на кінець грудня - початок січня, в дні зимового сонцестояння, "повороту
до весни".
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа.
У ІV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня - хрещення та
богоявлення. І лише наступного століття Різдво Хрестове міцно увійшло в життя
християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана
тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква
святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква - 25
грудня за новим стилем.
У Х столітті християнство було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва
Христового стало невід’ємною частиною нашої культури. Разом із вірою Христовою
в Україні та за її межами набули поширення такі народні традиції, як колядування
та щедрування. Коляда - це гімн Христу, оспівування його народження. У щедрівках
славлять природу, закликають весну.
Першими оповісниками народження Христа у давнину були діти та підлітки, які
обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній
хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням
і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше
дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде Новий рік. Колядували,
як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки
за давнім віруванням на великі свята першими мають з’являтися представники
чоловічої статі.
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися
всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі
рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали
запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових
свят - дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно
з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного - для забезпечення
багатого врожаю. З давніх-давен помітили: у який день приходить Різдво, у такий
же день слід починати збір врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді.
По ній визначали майбутній врожай.
Переддень Різдва - Святвечер (або Багата кутя) починався з появою на небі першої
зірки. У цей день піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов’язково
стояли 12 страв: грибні, ягідні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена риба,
борщ з рибою і грибами та ін. Першою починали їсти кутю - найголовнішу обрядову
їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх
страв, запиваючи їх узваром. Під час вечері батько виходив з кутею на двір
і кликав: "Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не
йди. Не морозь ні ягняток, ні поросяток, ні теляток". У такий спосіб задобрювали
сили природи, щоб майбутній врожай був гарним. Кутю також кидали в криницю
або річку, щоб не було посухи.
Посуд од пісних страв ретельно мили, оскільки наступна їжа вже мала бути скромною.
Починалося різдвяне розговіння. Неодмінними пригощаннями на святковому столі
була свіжина: ковбаси, окорок, тушковане або смажене м’ясо, холодець, інші
традиційні українські страви.
Завершивши обрядову трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам.
Ті з нетерпінням чекали бажаних гостей. Нарешті з’їжджалася уся родина й сідала
за святковий обід, який тривав допізна. Ніхто із присутніх не згадував сумних
історій, бо це трапезування мало "очистити всіх од скверни і об’єднати
злагодою та любов’ю".
Надвечір село знову оживало - починалося масове колядування. У різних регіонах
воно проводилося по різному: на Покутті колядували ще напередодні Різдва, на
Лівобережжі - першого дня, а на Поділлі - водили ватаги лише другого дня свят.
Готувалися до цього заздалегідь - виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну
зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно
парубки. Вони обирали отамана - хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю
і якого в селі поважали. Крім того він мав уміти гарно починати пісню, зробити
в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг - білі та коричневі кожушки
й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги
залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.
Обходячи оселі, колядники піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли
господарів та їхніх дітей, бажаючи всім щастя й здоров’я на многії літа. Відомі
класичні колядки "Нова радість стала", "Ой, новина в нас, новина".
Особливо радісним було Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах
з вертепом - маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою
ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складалися з двох частин.
Одна частина була пов’язана з народженням Христа і біблійними персонажами;
друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло.
У нас, особливо в Східній Україні, мистецтво вертепу поступово забувалося,
бо, як і інші народні традиції зазнавало гоніння. Але зараз воно відроджується.
Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки,
оскільки воно пов’язано з Божою Матір’ю. Було за звичай у цей день відвідувати
жінок, які приймають роди, а також справляти обіди та панахиди по померлих.
Розпочалося третє тисячоліття від Різдва Христового. Повалені за цей час
великі і могутні імперії, зникли стародавні язичницькі вірування. Але вертеп
(печера),
де народився Христос, зберігся таким самим, як був у момент Божественного
втілення. Знаменно те, що Віфлеємський храм Різдва над вертепом, споруджений
у 330-му
році, є нині єдиним в світі, де богослужіння здійснюється ось уже шістнадцять
віків. Це найдавніша церква з усіх , що збереглися.
Різдво Христове - це свято любові. Любов, котру принесло на землю Різдво,
зобов'язує нас до внутрішнього відродження, до оновлення усього сущого:
людини, сім'ї,
нації, держави, всесвіту. Різдво Христове закликає нас шанувати всі творіння
Божі, зберігати природу - ріки, поля, ліси, тваринний світ, охороняти їх
від винищення й забруднення.
У світлі Різдва Христового ми повинні прагнути очиститися від скверни,
відродити наші душі й серця у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво Христове
- як
нове очищення, воно виводить нас з темряви до світла, зцілює духовно, об’єднуючи
в єдину могутню християнську родину.
У цей надзвичайно складний час становлення нашої держави ми всі повинні
пройнятися духом різдвяної любові й будувати нове життя у світлі Христових
заповідей
і моралі. І нехай оцей всемогутній, преображаючий дух світлого Народження
Христового
запанує в наших серцях нині, і повсякчас, і на віки вічні! Славимо Його!
Матеріал використано із http://www.tsikhotska.lutsk.ua