на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Творчість наших читачів

    Іван Зозуля(1950)

    Народився в с. Ульянівці Братського району Миколаївській обл. Рід походить з с.Добрячин.
    Академік академії гірничих наук України. Лауреат Державної премії.  

    ЛАУРЕАТ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ


    Зозуля Іван Іванович - голова правління відкритого акціонерного товариства "Інститут гірничо-хімічної промисловості" (ВАТ "ПРХІМПРОМ"), кандидат технічних наук, академік Академії гірничих наук України, заслужений працівник промисловості України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки 2008 року, народився 31 липня 1950 р. у с. Ульянівці Братського району Миколаївської області в сім'ї колгоспників - світлої пам'яті Івана Степановича та Марії Семенівни. Був десятою дитиною в батьків. У цей південний степовий край родину Зозуль закинула нелегка доля, бо коріння їхнього працьовитого роду починалося в с. Добрячин Сокальського району на Львівщині. Відразу після Другої світової війни це село відійшло до Польщі. Тож Зозулі могли або залишитися тут, або переселитися на Тернопільщину. Родина обрала другий варіант - переїхала до с. Березовщі Збаразького району. Йшов 1947р. Було голодно й непевно. По ночах лунали постріли, а то й навідувалися боївки УПА. Заарештовували то одних сусідів, то інших.

    Щоб не бути вивезеними до Сибіру, Зозулі вирішили їхати до Миколаївської області, де треба було людей. Тут і народився Іванко - в селі, що налічувало всього кілька глиняних хатин під солом'яною стріхою.

    Сумувала родина за рідним краєм страшенно, зокрема Іван, який ні разу того краю й не бачив. Нарешті батько не стерпів і вирушив у дорогу, а повернувшись, привіз радісну звістку: кордон перенесли вдруге, і Добрячин став українським.

    Отже, у 1957 р. сім'я Зозуль оселилася в рідному селі на Львівщині. Іван пішов учитися до Добрячинської початкової школи, а після четвертого класу почав ходити до Червоноградської середньої школи. Шість Кілометрів в один бік. У гумових чоботях і влітку, і взимку, які на холоді примерзали до ніг, а в спеку шалено пекли.

    Оскільки науку хлопець почав у п'ятирічному віці, то й закінчив її в шістнадцять років. У той час померла мама. І саме тоді в Червонограді Львівський політехнічний інститут відкрив загальнотехнічний факультет з вечірньою формою навчання. Жадібний до знань юнак вирішив будь-що вступити. Але ж приймали лише робітничу молодь, а він за віком ще не мав права працювати. Допоміг брат Василь, котрий був водієм начальника місцевого відділу робітничого постачання. Він упросив "шефа" взяти Івана Зозулю учнем кухаря.

    Відпрацьовувати кухарем, навчаючись водночас на вечірньому відділенні "Львівської політехніки" довелося три роки. Лише після цього 1.1. Зозуля зміг перевестися на третій курс стаціонару хіміко-технологічного факультету цього вузу.
    Переддипломну практику Іван Іванович проходив на "Сірці" в Новому Роздолі. Уже тоді він захоплювався науковою роботою, тож, проявивши себе якнайкраще, отримав незабаром скерування на роботу до науково-дослідної лабораторії, що мала всесоюзний статус. Працював спочатку інженером-конструктором, через рік - старшим інженером, потім керівником лабораторії, завідувачем конструкторського відділу. Вступив у Москві до аспірантури, яку закінчив у 1980 році. Захист дисертації на звання кандидата технічних наук відбувся на спеціальній вченій раді МВТУ ім. Баумана, Інституту гелієвої техніки, НДІ "Гідромаш" і "Креолгенмаш", що в Балашисі під Москвою під керівництвом професора Олексія Голубова.

    У 1989 р. у Всесоюзному науково-дослідному інституті сірчаної промисловості (м. Львів) оголосили конкурс на заміщення посади директора. Подав свої документи й 1.1. Зозуля.

    Керівником Інституту Івана Івановича колектив обрав в 39 років. На той час за плечима був уже чималий досвід практичної та наукової роботи. Однак ще більшими і вагомішими - перспективи, що окреслював він перед собою та очолюваним колективом. Зокрема, налагодив контакти з Норильськом, Астраханню, тісну співпрацю з туркменами, поляками, угорцями, німцями, єгиптянами. Пройшов навчання у Фінляндії та стажування в США. При ньому було здійснено чимало важливих наукових досліджень (у самого Івана Івановича близько 40 авторських свідоцтв та патентів з різних країн). Новий директор гідно представляв Інститут на всесвітніх симпозіумах, виступав на них з доповідями, зустрічався з ученими на міжнародних конгресах найвищих рівнів, став академіком Академії гірничих наук України.

    Важливим у діяльності Інституту стало вирішення екологічних проблем та реструктуризації державних гірничо-хімічних підприємств західних областей України. Також створюються нові екологічно чисті технології, здійснюється комплексний екологічний моніторинг гідросфери, атмосфери, земної  поверхні,  флори  і  фауни.

    Інститут є засновником фінансово-промислової групи "Титан", "Гірничо-хімічного консорціуму" та низки корпорацій. При Тірхімпромі" діють також дочірні підприємства: "ТІОТЕХ", "Дослідний завод "Розділ", "Екохімсерт", "Проектний центр", "Геотехбуд", "Техномет", "Західно-український центр екологічного моніторингу", "Розділ-Сервіс". Активно функціонує при інституті очолюване ним відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України.
    На глибоке переконання Івана Івановича, усі ці досягнення були б неможливими без об'єднаних зусиль усього колективу. В 2006 році Указом Президента йому присвоєно почесне звання "Заслужений працівник промисловості України".

    Своєму професійному становленню як керівника та науковця 1.1.Зозуля завдячує також рідному вузу. Чудові спогади залишилися в нього на все життя про викладачів та наставників "Львівської політехніки" - Г. Аксельруда, Є. Семенишина, В. Яворського, роботу в студентському будівельному загоні в Сургуті Тюменської області, виробничі практики на магнієвому заводі в Калуші та м. Новий Розділ.

    1.1. Зозуля і нині підтримує тісні зв'язки з університетом. Колишні вихованці цього вузу сьогодні працюють у "Львівській політехніці" на високих посадах, мають звання кандидатів та докторів наук, керують кафедрами та науковими школами. В 2008 році його обрали членом правління "Асоціації випускників Львівської політехніки".

    Сам Іван Іванович є автором понад 100 наукових праць. Під його керівництвом вперше в світі проведені об'ємні роботи з ліквідації негативних явищ впливів гірничо-видобувної галузі на природу та створені чудові зони рекреації в процесі ліквідації екологічно небезпечних об'єктів. За ці роботи спільно з колективом авторів Указом Президента України від 1 грудня 2008 року №1121/2008 присуджена Державна премія в галузі науки і техніки, яку 28 січня 2009 р. вручив Президент України В. Ющенко. Іван Іванович є радником голови Львівської облдержадміністрації та голови обласної ради з питань екології та гірничої справи.

    Життєве кредо Івана Івановича - просіє і водночас по-філософськи глибоке прожити життя так, щоб не шкодувати за втраченим часом заради людей, родини, дітей та онуків.

    (Підготовлено за матеріалами
    видання Національного університету
    "Львівська політехніка", Видавничий
    центр "Логос України",
    2008 р., розділ "Літопис випускників").

    Лауреат державної премії:[в галузі науки і техніки 2008р.-Іван Зозуля]/ з видання «Лотос України»//Голос з-над Бугу.-2009.-24 лют.

     

     


     

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського