багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати,
завітавши на сторінку
Творчість наших читачів
Кирило Селецький (1835-1918 )
священик УГКЦ , публіцист, письменник, громадський діяч та засновник двох жіночих чернечих згромаджень: Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії та згромадження св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії.
Душпастер с.Жужель (Жужеляни) та с.Цеблів.
ОТЕЦЬ КИРИЛО СЕЛЕЦЬКИЙ – УБОГИЙ СІЛЬСЬКИЙ ПАРОХ З ВЕЛИКИМ КАПІТАЛОМ У СЕРЦІ
Отець-прелат Кирило Селецький – великий муж Української греко-католицької церкви кінця XIX початку XX століття.
Отець Кирило Селецький увійшов в історію УГКЦ та духовну історію українського народу як душпастир, публіцист, письменник, громадський діяч та засновник двох жіночих чернечих згромаджень, які є активними в нашій Церкві досі – Згромадження Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії та Згромадження св.. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії. Біографія отця Кирила Селецького багато в чому нагадує життя українських священиків Галичини того часу. Він народився в родині шляхетського походження, здобув ґрунтовну гімназійну освіту, навчався у семінарії, отримав священичі свячення, довгий час не міг отримати сталої парафії, і нарешті став парохом с.Жужеля (Сокальського р-ну), де працював більще сорока років. Проте, на відміну від багатьох своїх сучасників, які бачили складну ситуацію в Галичині, він не просто її констатував, але намагався використати всі можливі, щоб її виправити, Його святість- це святість щоденного життя. Отець Кирило був надзвичайно активним у суспільній праці: отримавши парафію в Жужелі,він заснував там братства тверезості, позичкові каси, захорони (дитячі садки), хати-читальні. Крім того, він був відомим завдяки своїй публіцистичній та письменницькій діяльності: отцю Селецькому належать сотні публікацій в тогочасній галицькій пресі та кілька книжок. Громадська заангажованість не заважала йому бути добрим душпастирем довіреної йому Богом та церковною владою парафії. Саме парафія була відправною точкою усіх ініціатив отця Селецького. Здійснюючи великі справи, він не шукав слави, а лише керувався потребами своїх вірних. Про них отець часто писав до церковної влади, прохаючи про фінансову допомогу та підтримку. Навіть два чернечих Згромадження. Які згодом стануть спільним ділом та окрасою Церкви не лише в Україні, але й за кордоном, починалися з маленьких ініціатив на парафії отця.
Отець Кирило Селецький не перейшов до кращої парафії у Раві-Руській, бо дівчата з його парафії потребували духовної опіки та проводу. Сам він про себе писав: «Єсьм убогий сільський парох. Не посідаю ні сіл, ні фільварків, тільки посідаю превеликий капітал в серці моїм, а тим капіталом – гаряча любов мого народу і сильна віра у Боже провидіння, котре видимо опікується тою справою. З тою вірою ступаю сміло вперед і надіюся з грядучим роком, при помочі Божій, і співпраці всіх людей доброї волі, о много більший терен, для будучої праці над моральним і матеріальним здвигненням народу здобути».
Владика Йосафат Коциловський називав отця Кирила даром для всієї єпархії. У 25-ту річницю з дня смерті владика писав, що «отець-це людина ангельської доброти, простенька, покірна, любить все добре й поширює його всюди, куди може, без огляду на труднощі. Усіх ближніх, а передовсім своїх парохіян, любить як свою власну душу; працьовитий, сумлінний, скромний, убогий, здержливий, витривалий, готовий на все, чого вимагала б від нього Божа воля й Божа слава. Одним словом, це праведний, муж Божого Духа, що дається нам як взірець християнського праведного життя».
Є багато свідчень про велич духа й святість життя. Такі свідчення посприяли тому, що владика Йосафат Коциловський збирав усі письмові роботи о. Селецького, а особливо його Щоденник (зараз утрачений ), щоб можна було швидше розпочати беатифікаційний процес. Процес беатифікації цього тихого святця розпочав Митрополит Андрей Шептицький 1941 року, продовжив Патріарх Йосиф Сліпий в Римі, проте поки що офіційна Церква не проголосила його святим. Однак, посмертний культ отця Селецького швидко поширився. Вже 1938 року сестра Варвара Шапка, Генеральна Настоятилька Згромадження святого Йосифа Обручника, просила владику Йосафата, щоб тіло отця було перенесено до Цеблова, тому що за його посередництвом Згромадження отримувало Божу ласку. Напевно найбільш промовистим є той факт, що звичайні парафіяни почитають отця як святого. «Я вірую, що Отець Кирило Селецький є святим, бо вірно служив Богові», говорить у своїх свідченнях Іван Станкевич. І цей факт визнання і почитання є набагато важливіший, ніж офіційне визнання. Хоча воно не повинно забаритися, адже є також свідчення про оздоровлення за заступництво отця серед його родини.
Старенького отця вважали прикладом любові до Бога та ближнього й убожества заради інших. Із покоління в покоління передається розповідь про те, як отець побачив на полі чоловіка, в якого навіть не було сорочки, зняв свою та віддав убогому. Святість отця-засновника передавалася серед різних поколінь монахинь, навіть в часи переслідувань. Особливо запам’ятались останні дні та похорон отця Селецького. В архівах є згадки про те, що хворий на пневмонію отець метався в гарячці, але коли сестри відійшли, схопився з ліжка й подався до каплиці. Сестри його знайшли і понесли до келії. А він із жалем промовляв: «Ви не даєте мені Матері Божій помолитися».
Ці свідчення очевидців, що передавалися протягом століття, є надзвичайно важливою базою для беатифікаційного процесу, який недавно відновився і мав би закінчитися проголошенням ще одного святого української землі, ім’я якого довгий час було забуте, а колись, як згадують його сучасники, це був «душпастир, котрого кожен русин, якщо не особисто, то з письмових праць, добре знав». Повернення до нашої історії та духовності цього святця є надзвичайно важливим, адже відкриває не лише цю давню епоху, в якій він жив і яку змінював, проте також відкриває перспективи для Церкви сьогодні, яка перебуває в набагато кращих умовах і може здійснювати набагато більше. Отець Кирило Селецький має стати символом українського духовенства, взірцем святості у щоденній праці, вміння, будучи «поставленим над малим», робити великі справи.
Мар’яна КАРПІНКА
11 липня 2009р. в катедральному храмі св. ап. Петра і Павла м. Сокаль відбулося урочисте відкриття беатифікаційного процесу греко-католицького священика слуги божого о. Кирила Селецького.
Від 1859р. до 1862р. о. Кирило працював учителем Дрогобицької гімназії.
8 січня 1860р. Кирило прийняв єрейські свячення з рук владики Григорія Яхимовича, єпископа Перемишльської єпархії. Протягом 14-ти років працював на теренах тої ж єпархії в Старій Солі, в Билич Горішній, в Мількові, в Любачеві, в Воробнику Королівському, в Корені, у м.Яворові.
Лише 1874 року він прибув до с.Жужеляни і с. Цеблова ( тепер Сокальський район), де найбільше проявив себе на церковній ниві та в справі служіння українському народові. Пробув тут до 1918 року, тобто до кінця свого життя. Для молоді був особливим опікуном і більше як батьком. Сам о. Кирило був доволі освідченим священиком. Він добре знав латинську, французьку, німецьку і польську мову, тож дбав про поширення освіти і серед сільського населення.
о. Селецький піклувався рівно ж і про матеріальне становище своїх парафіян. Жив отець у скромності, навіть в убогості, все, що надбав, завжди віддавав бідним. Був милосердним і дуже чутливим до людської біди. Бувало, їхав в суботу з парастасу і скерував коней до якоїсь убогої хати, де залишав хліб.
Отець - прелат відзначався непересічною скромністю і простотою, завжди лагідний, усміхнений. Він носив старий протертий підрясник, постив у всі середи і п’ятниці року. Парафіяни захоплювались його жертовністю. Мав звичку говорити бідним людям: Не плач, віддайся на Божу волю, а якщо тобі чогось бракує :, скажи мені,я тобідопоможу. Відносини о. Кирила з парафіянами за свідченнями очевидців, були винятковими. Його праведність мала великий вплив на людей. Вірні знали свого пастиря, бачили його відданість і працю для їх добра, тож відплачували йому послухом і синівською любов’ю.
Отець Кирило Селецький заснував два перші активні чернечі згромадження в Українській Церкві:
Згромадження сестер Служебниць Непорочної Діви Марії (1892р.) у Жужелі та Згромадження сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії (1898р.) у Цеблові. Його наміром було, щоби сестри працювали серед сільського населення, яке тоді в Галичині було найбільш суспільно скривдженим і занедбаним. Ці згромадження швидко розповсюдилися по всій Галичині. Ще за життя отця Кирила Згромадження Сестер Служебниць почало діяти за кордоном. Обидва чернечі згромадження-це плід ревної душпастирської праці о. Кирила Селецького, доказ його святого життя, великої любові до Бога і краю. За 44 роки служіння о.Кирила Селецького з Жужеля та Цеблова вийшли 26 сестер Служебниць, 10 сестер Згромадження св. Йосифа та 10 священиків.
1893 року о.Кирило заснував у Жужелі першу українську захоронку, яку провадили сестри Служебниці; у 1898р. відкрив захоронку у Цеблові, якоїю заопікувались майбутні сестри св.Йосифа.
Отець К.Селецький є автором 14-ти популярних книжечок, присвячених духовній просвіті народу. Серед них: Своя хата. Читанка.-Львів 1868.-111с. Катехизись для дітей греко-католицького одряду-Львів.1869.-62с. Книга мудрості або житє чесного чоловіка.-Львів. 1874.-59с. З життя Якова Кука або що зможе сильна воля и труд постійний.-Львів, 1892.-45с. Короткій упражненія катехетичискій й біблійна історія до ужитку матерей христіанських, захоронок и душпастирей.- Жовква. 1896.-64с. Отець Іоаин Боско-єхо житє и дьла.-Перемишиль. 1900.150с.як укладжена мас бути житє доброї законниці.-Жовква,1908.-195с.
Друкує свої статті та дописи у «Душпастирі», «Книжочці місійній», «Посланнику» та інших часописах; видавав місячник «Кирило і Мефодій» (Ярослав. 1886р.) Також він перекладав з іноземних мов, наприклад, «Ради і перестороги для дівчат», «Кусник хліба » А. Штольца.
1890р. Єп. Іван Ступницький за ревне виконування душпастирських обов’язків надає о.Кирилу крилошанські відзнаки.
У 1891р. о. Селецький є членом ІІІ-ої наукової комісії Провінційного Синоду. Єпископ Юліан Пелеш іменував о.Кирила Селецького цензором книг релігійного змісту. У 1898 році о.Кирило - ординаріятський комісар до шкіл белзького деканату; комісарем до сервітутових був від 1901року. Неодноразово діставав похвальні грамоти від свого єпархіального єпископа. 23 травня 1900 р. став деканом белзьким.
Дня 30 березня 1905р. папа Пій Х іменував о.Селецького почесним шамбеляном.
8 серпня 1910 року о. Кирило Селецький отримав найвище цісарське відзначення – Хрест Лицарського Ордену Франца Йосифа.
Помер о. К.Селецький в опінії святості 28 квітня 1918р. у монастирі сестер Згромадження св.. Йосифа в селі Цеблові. Похований на Жужільському кладовищі. Його часто називають Апостолом убогого селянства, український Іван Боско.
Карпінка М.Отець Кирило Селецький – убогий сільський парох з великим капіталом у серці / М.Карпінка //Голос з-над Бугу.- 2009.-7 лип.-С.3.
