Хто вмирає в боротьбі, в серцях живе навіки

Про Василя Лагоду зі с. Савчин

Проць О.

Голос з-над Бугу , 1998, 13 жовтня

Вояками УПА ставали переважно звичайні сільські хлопці і дівчата, учні шкіл, студенти, інтелігенція. У всіх них, окрім ненависті до окупантів, були ще й висока національна свідомість, тверде переконання у необхідності мати незалежну, українську державу і була сильна воля боротися за неї, незалежно від сприятливих чи несприятливих політичних обставин. Так, зрештою, як співається про це у марші українських націоналістів: Солодше нам у бою умирати, ніж в путах жити, мов німі раби.

І вони умирали з вірою – Україна понад усе! Багато вихідців з нашої Сокальщини, молодих, повних сил, віддали своє життя за Україну. Ніхто їх не примушував іти у лави УПА, ніхто не заставляв умирати. Але у путах жити вони не хотіли, тому за ідею незалежності вмирали на полі бою чи в тюремних камерах.

Життя сокальчанина Романа Миколайчука -- «Юрка» тривало лише 19 літ. Він був стрільцем і писарем у сотні УПА «Вовки-ІІ» від ран 6 жовтня 1945 року у селі Забужжі. Похований у Себечеві. Наказом Штабу Воєнної Округи УПА «Сян» від 20 січня 1946 року посмертно йому присвоєно ступінь вістуна.

Іван Сивак - «Босфор» родом з Холмщини, але під час війни навчався в українській гімназії у Сокалі. Потім рік служив у німецькій будівельній службі, здав іспити до Львівської політехніки. Від серпня 1944 року служив у рядах УПА спочатку стрільцем у сотні «Вовки-І», а від січня 1945 року – писарем командира тактичного Відтинку УПА «Данилів» хорунжого «Ягоди». Загинув 26 лютого 1946 р. біля Лісок Грубешівського повіту в бою з військами НКВД. Похований у спільній могилі в Білостоці. Посмертно присвоєно звання булавного.

Місце поховання цих трьох повстанців невідоме. Їх мертві тіла в останнє бачили у Варяжі. Це – старший стрілець сотні УПА «Вовки-ІІ», який народився у селі Жабче Сокальського Повіту у 1923 року. Він з 1943 року був членом ОУН. Загинув у Шмітківському лісі в бою з військом польським і НКВС. Оточений у бункері, застрілив себе, щоб не здатися живим у руки ворога. Таку ж смерть і в тому ж бункері заподіяв собі стрілець, санітар сотні УПА «Вовки-ІІ», мешканець с. Савчина Василь Лагодюк - «Жук» 28 квітня 1946 року. Разом з цими двома побратимами тоді ж загинули і стрілець Василь Лібіжинський - «Гай», родом із Жужелян, а також вістун Мирон Бриль - «Скала» з Себечева.

Булавний, командир сотні УПА«Вовки-І» Василь Колтонюк - «Кропива» народився у січні 1923 року у селі Нисмичі. Навчався у початковій школі, працював у власному господарстві. Під час війни вступив до німецького військового формування, яке займалося охороною промислових і адміністративних об'єктів. Отримав ступінь підофіцера. Після семи місяців служби здезертирував і 3 червня 1943 року вступив до УПА на Волині. У лютому 1945 р. був відправлений до 28 Тактичного Відтинку УПА «Данилів» на пост командира сотні «Вовки-ІІ». 20 лютого 1946 р. старшого булавного «Крапки». Цей обов'язок виконував до смерті. Загинув 14 травня 1946 р. в бою з військами НКВС в Угринівському лісі. Похований у Нисмичах.

Спіть, борці за незалежність, спіть... І хоча ще донині ваша саможертва належним чином не пошанована насамперед на державному рівні, хоча не на всіх ваших могилах поставлені ще хрести і пам'ятники. Але ваша слава не вмре, «бо хто вмирає в боротьбі, в серцях живе на віки».