багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати,
завітавши на сторінку
Бібіліотека для дітей
Нескорені: Вони боролись за Україну
(Про жителів с. Спасова)
Дещиця С .
Голос з-над Бугу, 1993, 20 березня
З приходом в тридцять дев'ятому році комуністичної влади на західноукраїнські землі, місцеві соціал -радикали стали вірними прислужниками більшовиків, допомагали їм нищити українських патріотів.
В травні сорок першого року з села Спасів вивезли перших дев'ять родин. Їх відправили в Середню Азію, в Ташкент. Про долі окремих з них хочу коротко розповісти.
Серед них був Василь Яремко – довгорічний голова сільської читальні “Просвіта”. З них поїхали старенька мати, дружина Анастасія і чотири сини. Найстаршому було одинадцять років.
Невдовзі померла мати, не витримавши неймовірної спекоти . Потім арештували Василя і засудили на дев'ять років, які він відбував у Караганді, де й загинув. Після смерті матері діти розбрелися по різних інтернатах. Вже пізніше на землю батьків повернувся тільки Григорій. А троє залишилось на чужині. З родини Панаса Сави вивезли п'ять чоловік. Син Михайло якимось чудом врятувався. Старі батьки повмирали в Ташкенті, а Іван і дві сестри повернулися додому в 1956 році.
А Михайло стає вожаком серед односельчан. Він активно працює в читальні “Просвіта”, бере участь в самодіяльному гуртку, співає в хорі. Працює Іван як провідник в ОУН.
В сорок четвертому році іде в глибоке підпілля , створює боївеи, веде організаційно-політичну роботу. В сорок сьомому році енкаведисти вивозять на Урал його дружину з сином Іваном і її батьками.
Боровся Михайло за незалежну Україну все своє молоде життя, до останніх днів. Він загинув геройською смертю в грудні сорок дев'ятого року. Як кажуть зним полягли ще чотири його побратими. Не скорились вони перед ворогами.
Дружина з сином Іваном та батьками повернулась із заслання в п'ятдесят дев'ятому році.