на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Бібіліотека для дітей

    ОРЕЛ СИЗОКРИЛИЙ

    СИНИ ЗЕМЛІ СОКАЛЬСЬКОЇ

    Помітне місце серед борців за кращу долю України займав у 30-их роках на Сокальщині Петро Саноцький - постать яскрава і неординарна. Але оскільки редакція поки що не мас повнішої і кращої розповіді про нього, ніж спогад Самуїла Гука «Орел сизокрилий», який надрукований в канадському виданні «Надбужанщини» (Нью-Йорк — Париж..., 1986, т. 1), пропонуємо читачам саме його. Одночасно просимо відізватися тих, які знали чи пам'ятають Петра Саноцького й можуть доповнити цю розповідь про нього.

    «Орел Сизокрилий» — ось один із журналістських псевдонімів- мого незабутнього друга д-ра Петра Саноцького і я не міг придумати кращого заголовка до свого короткого спогаду про нього. Таким орлом бачу його в своїх спогадах з 1920-х років, коли то наш Петро був «полковником» (згодом кошовим) українського Пласту в Сокальщині. Високий, стрункий, з бистрим поглядом і буйним кучерявим волоссям, часто маршував вулицями Сокаля на чолі двох пластових «полків» (куренів) — хлоп'ячого і дівочого, під звуки козацьких і стрілецьких пісень. На вид того цвіту України серце раділо, а дівчата просто мліли, задивляючись на вродливого юнака — орла Петра.
    Петро був у той час організатором і душею української молоді в Сокалі, пориваючи всіх за собою запалом, ідейністю, революційним патріотизмом. Народжений 1904 року в Тартакові. Петро - по програній збройній боротьбі Західньої України з поляками, коли розв'язано український Пласт, заборонено український університет, накидувано польську викладову мову в школах — без вагання включився в революційну працю УВО і з тих позицій діяв на молодь і серед молоді.
    Сам пильно вчився і студіював. По гімназійній матурі, влітку 1925 року був покликаний до війська, але відбув тільки 6-місячний курс «підхорунжих», а тоді вписався на теологію в Перемишлі. Тут студіював три роки (1925-27), а закінчив богословські студії на теологічному факультеті Львівського університету, в 1929 році Перемиський єпископ Йосафат Коциловський пропонував йому виїзд до Риму на дальші студії, але Петро мав інші пляни. У Львові бував на авдієнціях у митрополита Андрея Шептицького і мав дуже, добру опінію у вищих духовних колах. Однак він не захотів висвячуватися на священика, бо вважав, що зможе більше прислужитися Україні "в цивільному". Осягнувши ступінь магістра теології, Петро записався на правничий факультет, який закінчив у приписаному часі докторатом, а також зло був докторат за працю про Берестейську унію. Не задовольнившись цим досягненням, він далі студіював церковне і старослов'янське право з наміром здобути дальші докторати.
    Під час студій ніколи не припиняв своєї організаційної та суспільно-громадської праці. Був завжди активним провідним членом Студентської Секції Т-ва «Просвіта» в Сокалі, членом студентських організацій у Львові, членом сокальського куреня старших пластунів «Крилаті», членом «Просвіти», «Рідної школи», «Відродження», кооперативи, спортивних гуртків і ін. Одночасно у відділі пропаганди УВО був знаний як відважний і невтомний працівник і, як такий, був у 1928-30 рр. кандидатом на референта пропаганди в Крайовій Команді УВО.
    В час злопам'ятної пацифікації в Галичині 1930 р. він попав у руки польських карателів «уланів» і зазнав важкого катування канчуками, так що довго відлежав ці побої. Про це є й згадка в книзі «На вічну ганьбу Польщі».
    Замітна стаття Петра Саноцького на організаційно-виховні теми п. н. «За душу майбутньої нації» була надрукована в «Новому Шляху» (тоді в Едмонтоні) і в «Розбудові нації» 1932 р. Завжди прямий і безкомпромісний, Петро був щодо різних опортуністів твердий і рішучий. Голосною була його випадкова зустріч у Тартакові з одним послом до польського сейму, якому Петро відмовився подати руку, кажучи «Хруням руки не подаю!'' Це його крилате слово стало толі відомим у цілому повіті.
    Як не струджений організатор української молоді, Петро Саноцький від ранніх юнацьких років гуртував довкола себе українську дітвору і доріст, вів з ними розмови на патріотичні теми, опісля організував у гуртки і переводив регулярний вишкіл, використовуючи для цього прогулянки в поля, ліси, на ріку. Його розмови й гутірки були завжди переплітані веселими жартами і навіяні погідним гумором, так що дітвора і юнацтво завжди, почувалися в його товаристві дуже добре і з великою охотою горнулися до нього. Всіх їх Петро заохочував до науки в гімназії, говорив про це з батьками здібніших дітей, багатьох підготовляв безінтересовно До гімназійних іспитів. Між іншим у 1924 р. Петро заложив «Рідну Школу» в селі Русинь на Бслзчині де вчив дітей групами по 10 учнів, обходячи в той спосіб польське законодавство про приватні школи.
    Зі старшими юнаками він переводив військовий вишкіл, теренознавство і картознавство, завжди нав'язуючи до визвольних змагань 1918—21 рр. та вказуючи на неминучість нового збройного чину українського народу в близькому майбутньому. Випробуваним юним друзям давав читати підпільні видання УВО к ОУН.
    З численних тодішніх «акцій» Петра Саноцького варто згадати бодай кілька, що їх мені ще нині нагадали побляклі вже знімки з тих часів:
    — побудова української захоронки для дітей, враз із приміщенням для Сестер Служебниць у Тартакові, помічними силами юнаків, що їх зорганізував, навчав і виховував наш Петро (він і надалі залишився «опікуном цієї захоронки»):
    — вицементування таким самим «шарварковим» способом, з ініціятиви і під наглядом Петра, могили українському Незнаному Воїнові в Тартакові; в цій почесній праці брали участь між іншим тодішні учні і студенти — Петро Гудим, Іван Бойко, автор цих рядків і інші;
    — зорганізування «чоти наколесників» з молоді Сокальщини, що організованим порядком вибиралася щороку літом на славнозвісні народні здвиги на Білій горі на Підлиссі (Золочівщина) у стіп могили-пам'ятника в честь пробудителя Галицької України о. Маркіяна Шашкевича.
    Ці й подібні акції й нагоди Петро Саноцький використовував якнайкраще для дальшого всебічного вишколу українського юнацтва і молоді.
    Коли поляки заборонили організувати «Сокіл», «Луг» і «Пласт», Петро виступив з ініціятивою творити по всіх селах спортивні гуртки відбиванки і цей вид спорту став справді масовим, а під його покришкою продовжувалася організаційна і вишкільна праця з сільською молоддю. А взимі організовував «лещатарів», себто лижв'ярів.
    Також із ініціативи і за старанням Петра Саноцького зимою 1934/35 р. започатковано в Сокальщині «Сільський університет», систематичні навчальні курси з обсягу найпотрібніших для українського слухача галузей знання. Душею курсів був наш «Орел Сизокрилий», як один з найбільш працьовитих викладачів, серед яких треба згадати покійних уже — Володимира Покотила, Любомира Олексина, д-ра о. Лева і ін. Також на всіх численних культурно-освітніх і національних імпрезах по читальнях «Просвіти» з доповідями і святковими рефератами найчастіше виступав невтомний Петро Саноцький.
    Нічого дивного, що польська поліція «взяла на око» нашого Петра і ніколи не випускала його з-під «опіки». Як тільки Петро приїздив зі Львова до Сокаля або з Сокаля до Тартакова, негайно починали крутитися довкола нього поліційні «хатраки» (агенти в цивільному), а не раз таки прямо на вулиці робили з ним допит. Доводилося Петрові побувати в поліційних арештах і в слідчій тюрмі, але щасливим збігом обставин він вийшов на волю. Попав був теж до концтабору в Березі Картузькій, але на інтервенцію професора юридичних наук Львівського університету по 4 тижнях його випустили.
    Я не є певний, чи був Петро Саноцький формально членом ОУН і чи займав якісь відповідальні пости в організації. Але знаю, що він був завжди в дружніх взаєминах з провідними членами ОУН в Сокальщині, зокрема з довголітнім провідником сл. п. Іваном Климовим-Легендою, і все, що він робив чи плянував, робив у повному порозумінні та у співпраці з проводом Організації.
    Вибух німецько-московської війни приніс Петрові дуже важкий удар. Першого ж дня війни, 22 червня 1941 р., п'яні німецькі солдати, громлячи Тартаків, застрелили, серед багатьох інших невинних жертв, матір і сестру Петра, які так багато допомогли йому в його праці та студіях. Цей жорстокий І безглуздий удар долі був одною з причин того, що в час поновної навали більшовиків на західні українські землі у 1944 р. Петро не дуже рвався відступати за німцями на захід. Дивне це, але правдиве, що він, подібно як чимало інших, був схильний вірити «віщуванню» відомого стигматика «Гавриїла» Навроцького (Інші вірили Насті Волошин), що, мовляв. більшовики «не прийдуть до Львова». Все таки, коли дальше перебування під московською окупацією стало нестерпне, д-р Петро Саноцький подався на захід, маючи в плані дістатися до свого кузена в Ярославщині, в дорозі він попавсяв руки польських терористів і загинув з підлої ворожої руки. Це сталося, мабуть,, зимою 1944/45 р.
    Так передчасно урвався літ незабутнього нашого друга бл. п. д-ра Петра Саноцького, «Орла Сизокрилого», відданого Україні громадянина - патріота, організатора, виховника. Хай цих кілька слів будуть традиційною грудкою землі на його невідому могилу...

    САМУЇЛ ГУК

     

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського