Моя
мала Батьківщина
Батьківщина... Що криється
під цим словом? Який почуттєвий заряд несе воно у собі? Що це? Батьківщина
- це частина самого себе, це частина
людської душі, яка робить її патріотом. Патріотом, який все ладен віддати
за неньку Землю. Та чи кожен є патріотом, відданим Вітчизні.
Люба моя, Батьківщино,
Ненько моя, Україно.
Звертаюсь до тебе і от
Хочу сказати, що я - патріот,
Що я віддам життя за тебе,
За те, щоб була чиста ти, як небо,
Щоб не псували тебе шахраї,
Хабарники, ЗЛОЧИНЦІ Й ЗЛОДІЇ.
Щоб ти була взірцем країнам,
Які з злочинності перетворилась у руїни,
Щоб ти цвіла, моя Вітчизно,
Щоб схаменувся люд,поки не пізно.
Щоби не йшли один на одного,
брат проти брата,
Щоб згуртувались всі й відкрили дружно врата,
Дорога, від яких веде у чистий світ,
Щоб в кожного розтанув в серці лід
І прокричав: "Я - патріот, моя ти, Україно!
Я відданий тобі й за тебе, моя люба, згину!"
Патріот - це та людина, як вище сказано, ладна віддати своє життя
за благополуччя Батьківщини.
Моя Батьківщина - це міста і села, які розкидані по Україні,
мов зорі на нічному небі, це шум річок й озер, це хвилі моря,
які
омивають берега
південного регіону країни, це вугільний Донбас, це гори Карпати,
які загубились серед хмар і тим самим приваблюють туристів.
Карпати - це
гордість моєї Батьківщини, це зелена сторінка України.
***
Якось мені довелось побувати
Там, де розкидані гори Карпати,
Побачити безмежну красу на власні очі,
Яка сниться мені тепер щоночі.
Я зачарована тими лісами,
Які розкидані повсюди низами.
Бо на вершечку гір красується полонина,
Красується, мов мала дитина.
Бурхливі й чисті води тих
річок,
Що з гір течуть і здається потічок
Десь загубився серед сірих хмар
І тим самим, гори нагадують небесний храм.
А стежки Довбуша ведуть туди-туди,
Де по каміннях розкидані столітнії дуби.
А та Говерла, то серце Карпатських гір,
Яка вершечком торкається небесних зір.
Ох, Карпати. Карпати, гори
Карпати!
Як я хочу усім прокричати
Про красу, якою ви окутані,
Якою ви на вічні-віки спутані.
Люблю тебе, нене Україно!
Ти завжди красива у кожну пору року. А попри те, також красується на
твоєму фоні моє рідне село. Село,
де
я народилася,
де я із маленької дівчинки виросла тепер у юнку. Моє рідне село,
яке ти красиве! Ти завжди будеш полонити захоплення людей, які
вперше приїжджають
сюди. А коли наступає весна і все навкруги починає буяти, то
виникає враження, ніби попала у казку вічної весни. Аромат пахучих
польових
квітів, які розкидані на лугах, доноситься на нашу вулицю (яка
під зацвілими
вишнями і черешнями та яблунями, нагадує білу доріжку), і зливається
воєдино з ароматом зацвілих дерев. Пташки, які вже до того часу
прилетіли, заводять на деревах сій весняний бальс, який дзвінко
лунає на все
село. А на пагорбі граються діти і тільки чути крик: "Ура, ура, ура!!!
Весна прийшла. А скоро й наступить літо! Ура!" І таки справді,
весна зробила свої перші кроки.
***
Ось і наступила весна,
Тепло і радість принесла
І сніг повсюди розтопився,
Березень у проліски причепурився.(2 рази)
І квітень землю застилає,
Квітами всіх людей вітає,
Що вже прийшла вона,
Золотокоса дівчина-Весна.(2 рази)
А травень руку подає
На трав’яний лужок запрошує.
А у небесній голубині
Ключем кружляють журавлі.(2 рази)
І всі три місяці весни
Вже посідали у човни,
А чарівну паличку свою
Передали Літові-князю.(2 рази)
Весна свою справу зробила: причепурила ліс у зелені шати, який неподалік,
розбудила село, засипала квітами поля. Одним словом, все розбудила.
А от вже над творчим завданням доведеться попрацювати літу. Рідне
село згодом по'чалд купатись у жарких променях сонця. Наступило
літо... Надворі
тихо, навіть вітерець не подує. І ось появилась із здалека сіра
хмара,
яка все приближається і приближається до села. Почалася перша
літня гроза.
***
У небі хмарка пролітає,
А сіра сонце заступає.
Тихо стало як вночі
І дощ уже собі січе.
А хмара йде, а хмара йде
І злива зараз ось буде.
І сонце гріло, аж пекло
Але воно давно зайшло.
І діти всі втіка до хати,
Бо кличе їх старенька мати.
За діточок пережива,
Щоби не змокнули бува.
А хмара йде , а хмара йде
І дощ тепер сильніш січе.
"
Гроза!" - кричать так дітлахи,
Бо аж тепер вже впевнені вони.
Літо кожного разу дивувало людей чимось новим і непередбачуваним.
Наприклад, якщо завітати до соснового лісу, який неподалік
нашого села, можна відкрити
для себе дуже багато невідомого і чарівного. Йдеш по
траві, а навкруги зелені дерева та кущі. Ти, ніби в раю! А коли
подивишся вниз, то
побачиш безліч квіток і соковиті ягоди-суниці.
Десь у гущавині червоніється кущ малини, а он на галявині
ожина. Як чудово в лісі! Чути різноголосся різних пташок,
запах
стиглих суниць, малин та черешень. А коли виходиш з лісу,
бачиш
колгоспне поле, на якому все біло. Що це - сніг? Ні,
це ж запашна
гречка. А коли пройдеш ще трохи, то побачиш квітучі липи.
Як
чудово пахне в повітрі та чути жуяння бджіл. Ох, і чудовий, і
смачний буде липовий мед! А коли заходиш у сад, то кругом
тебе
яблуні, вишні, черешні, груші, кущі смородини, порічок
та аґрусу.
Так і хочеться накинутись на ці стиглі смачні фрукти.
Так, літо - це
чудова пора року.
Та рідний куточок землі не лише красивий весною і літом,
але й чаруючий восени. Осінь так прикрасить село, що,
здається, ніби у казці, де
все витончено зроблено жовтогарячим кольором.
***
Зійшло зранку осіннє сонце
И промінням стукає в віконце.
Зайчики на листі граються,
А внизу чорнобривці гойдаються.
Зацвіли ті чорнобривці коло
хати,
Що їх посадила моя мати
І тепер колише їх осінній вітер,
Колише, мов, маленькі діти
І тихо "люлі" їм співає
І чорнобривці засинають.
Заснули, мов, маленькі діти,
Лиш похиливши додолу віти.
Заснули чорнобривці... Сплять.
Стомились бідолашні! Цс-с-с! Тихо. Не будіть...
Ступила тільки осінь на поріг, а за нею вже чути,
як шкільний дзвоник кличе всіх дітей на урок. Школо,
школо,
рідна моя
школо!
На пороги рідної школи
Не раз уже я ступала
І там, саме в ній,
Я грані науки черпала.
І я пам'ятаю ще досі,
Як гордо ішла в перший клас,
Як написала на дошці
Першу кривеньку літеру "А".
У стінах рідної школи
Я зустрічала радість і розчарування,
У стінах рідної школи
Вчитись я мала велике бажання.
Школа для мене була другим домом,*
В якому минуло дитинство моє,
Школа і досі є другим домом,
В якому проводжу юнацтво своє.
***
І так минула осінь, вдарили
перші приморозки, а голі дерева та кущі давним-давно поринули у сон.
Та село не перестало
чарувати всіх своєю
красою. Нехай воно в зелених шатах чи жовтому вуалі, чи вкрилось інеєм
і білою пухнастою ковдрою, воно завжди буде красивим і чаруючим.
Рідне село не лише зовні красиве, а й внутрішньо, особливо традиціями,
які передаються з покоління в покоління. Внутрішня краса мого села також
виражається ласкавим привітом, церковними святами, віруваннями, мудрістю
дідусів і бабусь, талановитими людьми, які є нашою гордістю. Мій рідний
куточку землі, скільки ще криється таємниць у тобі, які розкривають твою
красу? Моя рідна Батьківщино, а скільки ти криєш таємниць у собі? Скільки?..
Тебе возвеличують поети, письменники, критики, романтики, драматурги,
прозаїки, філософи. Тобою захоплюються туристи... Та на превеликий жаль,
тебе зараз роздирають на шматки, як колись, у ті страшні часи. Тебе хочуть
обманути, вкрасти. Тобою нехтують... А згадаймо скільки крові пролили
наші пращури за свободу Україні. А згадаймо, як боролися мужні й хоробрі
козаки, як схрещували шаблі воїни УПА, як таємно створені партії боролись
за справедливість і волю.
Сьогодні наша Україна незалежна,
А що було колись, у ті страшні часи.
Колись вона була для нас Правобережна,
Де прав не мали ми, бо були всі раби.
А нами керували польськії пани,
І били нас, як щось не так сказали.
І діти, і жінки й чоловіки - всі працювали, як воли,
Але й для нас часи веселії настали.
Де на Волині зародилася УПА,
Де були сильнії й хоробрі вої,
І перемоги зазнала теж вона,
Та за цеє відбулися не однії бої.
Й тепер хвилиною мовчання
Згадаєм тих, хто згинув на війні
Під час цього великого повстання
Для волі й свободи Україні.
І таки вибороли Україні свободу, за що можуть гордитися там на небесах.
Рідна Батьківщино, я люблю тебе, як квітка сонце, як риба воду. Я
люблю тебе , як кожний гідний патріот. Ти завжди будеш займати
у моєму серці
чільне місце, місце за яке ти будеш гордитися. Рідна Батьківщина,
твоя зовнішня краса надзвичайна і неповторна. Жаль, що про
внутрішню так
не скажеш. Дуже хотілося, щоб твоїм девізом було благополуччя
в державі. Щоб кожний громадянин пишався тобою і возвеличував.
Нещодавно минуло
п'ятнадцять років твоєї незалежності, п'ятнадцять років самостійності,
волі, п'ятнадцять років свободи думки й слова. Я бажро хобі,
моя
Вітчизно, щоб твоя незалежність була вічною. Україно, козачий
краю, нехай завжди
на твоїх теренах звучить рідне українське слово і завжди
лунає українська пісня. Хай верба й калина буде талісманом кожного
українця, бо як
каже українська мудрість: "Без верби і калини нема України". Рідна
земле, батьківський куточку живи щасливо і вічно, чаруй всіх своєю
красою, яка є безсмертною.
|
|
