на головну

центральна районна бібліотека

  • Нові надходження
  • Віртуальні виставки
  • Бібліотекарю
  • Акція "Книга - в подарунок бібліотеці"
  • Видатні постаті Сокальщини
  • Василь Бобинський

    бібліотека для дітей

    інтернет центр

    Пункт доступу громадян до інформації;

    творчість наших читачів

    корисні лінки

    наш край

    контакти

    архіви

    книга гостей


    багато цікавої інформації про м.Сокаль та Сокальщину можна прочитати, завітавши на сторінку

    www.sokal.lviv.ua Сокаль  і  Сокальщина

     

     

    Google

     

    RAM counter



    Контакти

    Голгофа голодної смерті

    Вшанування пам'яті жертв голодомору
    Позакласний час. № 19-20.- 2004

    Мета. Сприяти поверненню історичної пам'яті про голодомор 1932—1933 років; формувати в учнів повагу до подій тих часів, виховувати почуття співпереживання, поваги до минулого України.

    Обладнання. Тематична газета «Трагедія України»; плакат «Голодомор-33», платівка; рушник, вишитий червоно-чорними кольорами; свічки, кусок черствого хліба, розписані плоди горобини, як уособлення крапель крові.

    1. Пам'ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна.

    2. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

    3. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932—1933 років. Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». А після такої заяви ніхто не міг висловити іншу точку зору.

    4. А насправді — все забрала влада в селян, всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося ще у грудні 1931 року, тривало до вересня 1933 року. 22 місяця народ страждав, мучився, вмирав. Число жертв — 8 млн. чоловік. Це 1/5 всього населення України.

    5. Не нагодує Мати-Україна,
    Не приголубить діточок своїх...
    Яка ж бо перед Богом в нас провина?
    Який ми сотворили гріх?

    6. Чи той, що в нас поруйнували храми? — Прийшли в наш край перевертні і хами Чинить страшну наругу над людьми.

    7. За жінок, чоловіків, дітей;
    За малих, дорослих і старих.
    Не співала півча похоронна,
    Не лунали дзвони за впокій...
    Ні труни, ні хрестів, і ні тризни.
    Прямо в яму, навіки віків.
    Чорна сповідь моєї Вітчизни,
    І її затамований гнів.

    8. Пам'ять, ніколи не забудуть нічого ті, хто пережив страшні дні голоду.

    9. Купрієнко Микола Васильович, с. Верескуни, Чернігівської області: «Зайшов у наше село хлопець 14—15 років, дуже слабкий. Ноги попухли, під шкурою одні кістки стирчать. А вошей у нього на тілі, що аж сорочка хвилями по ньому ходить. Впав він біля управи, кинули хлопця на віз та й повезли на цвинтар. А в хлопця очі відкриті і плачуть. Його мерщій в яму перекинули й давай закопувати. У хлопця вистачило сили руками землю з лиця відкинути тричі, а далі... Отак живцем дитину закопали!!!»

    10. Було це на Сумщині: «До хати зайшло двоє. Винесли маму, дівчаток, повернулися і за Катериною. Вона хотіла голосно крикнути: «Я ще жива!», але лише ворухнула губами. Дядьки помітили це:
    — Дивись, ще жива...
    — Все одно помре, давай заберемо, щоб знову не їздити на цей куток. Тут уже нема нікого. Так і поховали усю сім'ю».

    11. Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок вже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».

    12. На Вінниччині: «Восени. Померли мати з батьком, бо все дітям віддавали. Залишилось дві сестрички. Старша Надійка, побачила, що менша вже й ходити від голоду не може. Взяла її на руки. Понесла до поля. Ходила довго. Знайшла 3 колоска. Побачив це голова сільради. Довго бив Надійку ногами. Кров пішла з горла. Вбили дитину за 3 колоски. А менша так і померла на полі».

    13. І як же так, у сонцещедрім краї ви вмерли,
    згинь же смерте, згинь!
    О діти, діти, Ангели невинні!
    Чом ви так тяжко й страшно мовчите ?
    Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець
    і душ не віддасте.
    Ви не розцвівши, згинули дочасно,
    Поклав у землю вас голодомор,
    Волаю я, їх доленька, до Спаса:
    «Звільни нас від грабіжників-потвор,
    О, Боже правий!
    Ти мій вчуєш голос, спаси нас від проклятої чуми,
    Я ж бачу, як важкий достиглий колос,
    Схилився над голодними дітьми».

    14. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події.
    Це наша історія, і ми повинні знати і пам'ятати її.

    15. Відкривайтесь, небеса!
    Зійдіть на землю
    Всі українські села, хутори,
    Повстаньте над планетою, невинні душі,
    Збудуйте пам 'яті негаснучий собор!

     

    Т. Гончаренко, вчитель
    м. Київ

     

    Сокальська центральна районна бібліотека ім. В.Бобинського