• Про бібліотеку
• Історія бібліотеки
• Працівники РЦБС
• Статут бібліотеки
• Покажчик

Літературний вернісаж
„Земля поетів і земля пророків”

( поети Сокальщини)

Ведуча № 1:

Причастімось високого слова
зазирнімо поезії в вічі
Бо вона – то дитя любові
І прийдешнього голос віщий.

Шановні гості, друзі, щиро вітаю Вас на літературному вернісажі „Земля поетів і земля пророків”. Це буде свято поклику душі і слова, адже слово не тільки облагороджує наші серця і почуття, воно є і нашою історією. Слово проростає крізь буденність, жорству, щоденні турботи. І дай Боже, щоб у вашому серці озвались ці слова – зерна, слова – витвори, які прозвучали сьогодні. Почуєте Ви в них рідний серцю голос Батьківщини, відчуєте відлуння своїх інтимних почуттів та затаєних дум, золотий промінь надії, слова мудрої поради й тихої ласки.
Сокальщина – край пісень і легенд край мислителів, героїв, композиторів край письменників і поетів.
В теплих обіймах рідної землі – їхня колиска і пісня звідси і мені вирують струмки їхніх думок і слова.

Налилось колосся
Щоб краще жилося
Співає відроджений край
На повний свій голос
Дарує нам „колос”
Вкраїнський святий коровай.

Сьогодні прозвучать вірші і проза митців нашого рідного краю. Тут, серед вишневих садів, розлогих лісів, де тихо, несе свої води сивий луг, наші поети навчались творити добро, а душа набиралась терпіння, витривалості, снаги. Тому багато поетичних рядків присвячено нашому краю недаремно і альманах, а їх є вже три випуски носить назву „Соколиний край”

Заслало сонце край Бугу над лісом
Розливши проміння в садовім суцвітті,
Сокаль усміхнувся у квітах барвистих,
Як парубок юний в своїм повнолітті

Перший випуск альманаху „Соколиний край” вийшов у 2001 році і присвячений 10-річниці Незалежності України. Це була ще одна творча сходинка, адже перша була в 1998 році, коли вийшла в світ перша колективна збірка „Сокальщина літературна. В 2002 – 203 роках ми мали можливість перегорнути сторінки чергового номера „ Соколиного краю” Це був 2 і 3 ви випуски альманаху. І присвячений він 45-річчю публікації в липневому номері львівського журналу „Жовтень” за 1957 р. замітки „Літгурток в Сокалі”, а літературно-мистецького об’єднаня „Колос”, яке організаційно оформилось у 1962 році. Ці дві дати є для поетів знаковими, віковими, бо це був їхній початок, початок зародження масової літературної діяльності і на теренах Сокальщини.
За цей час Сокіл зміцнів, загартувався і я впевнена, що рознесе він на своїх дужих крилах вістку про талановитих людей, які пливуть і творять на такий чудовій землі – Сокальщини.

Ведуча № 2: Я життям крокую без скигління, серце, щоб стогнало і гуло. А підірвусь на життєвий міні, то впаду на зранене крило.
Ці слова належать перу Володимира Павловича Полянчука, я б сказала, що втни відбивають сутність і поета В.Полянчук наколи не схиляв голови, як не ранило це життя, тому і нас заставляє задуматись для чого и живемо,, поселяє в наших душах надію на весну, бо сам великий оптиміст закликає нас нести в світ журавкою свою замрію і творити добро.

Вірш „ Заклик”
Творім добро, до людськості і дім
І по собі добра лишаймо міти.
Не даймо душам підло кацаніти,
А якщо ні – то хай поб’є нс грім.
Робім добро, хоч крапельку робім,
Хай крапля ця ввіллється в ріки чину.
Щоб не зробить – гоніте пріч причину,
Лиш до добра веслуймо в світі цім
Спішім добро для ближнього робить,
Бо стежечка життя занадто куса,
І хай Вас оминає зла спокуса –
І буде це благословенна мить.
Несім добро і спраглим, і страждущим,
Не маймо стриму в діяннях оцих,
Гонімо зло - передвісника всіх лих -
Добро ж залишмо поколінням сущим.
Любім добро – ту Божу благодать –
Воно нас поріднить із небесами
Живімо всі сердечними ділами
І твердо будем на землі стоять.

Поет має дві поетичні збірки. Саджу свій сад”, „Танець каріатид”. Його поезія на поєна материнськими і батьківськими піснями, наснажена любов’ю до рідного краю.
Вона напрочуд ніжна, лірична, мелодійна. Читаєш вірші, так і хочеться співати, тому недивно , що більше то поезій автора покладені на музику.
В. Полянчук – голова літературно - мистецького об’єднання „Колос”.

Ведуча № 1:
Наче по житті, дніВ минуле пливуть
Мовби запахи квітів, в пам’ять
Спогади йдуть.
А я стану й погляну
Із пробіглих доріг
На незгойную рану, яку в серці зберіг.

Поет-бунтар і ..... невиправний лірик, безкомпромісний і колючий – не завше до вподоби тим, хто не любить правду, хто не за справжню Україну, водночас – чуйна, добра людина. На позбавлена справжнього народженого гумору.
Володимир Йосипович Сірко – найстарший член літературно – митецького об’єднання „Колос”, але його душа молода і завзята.
Інтелігентна, сивочола людина пройшла сталінські табори, алене зламалась. Він патріот, борець прагне поетичним, словом виховувати національну гідність українців.
В. Сірко автор двох поетичних збірок „на стежині до волі” та Під сяйвом свободи”

Вірш „Великий чин”
Сам Бог послав його уярмленому люду
На Землю він ступив в кайданах кріпака...
І терас трапитися в Україні чуду,
Щоб царський двір злякавсь
Тараса – співака
Кобзар, загомонів, взивав усіх до волі,
Шевченків „Заповіт” визначував всім шлях –
Єдналися раби, у Богі духом кволі,
А пісня линула, палаючи в серцях
Славута заревів, котив до моря хвилі,
Розносив правди клич по змученій землі.
І в краю галицькім почули звуки милі
За пісню цар звелів заслати в москалі
Далекий Казахстан не вгомонив поета....
Думи зажурливі до нас несли зірки,
До наших днів дійшла безсмертна естафета –
Його великий чин передамо в віки.
Знедолених мольбу святим творцем почуто
Свободу маємо, що вимріяна ним
Та яничари злілишились і манкурти,-
В зневіру вводять нас, у марнослів’я дим.
Як боляче стає за долю України.
Від нині хай не буде --- наших хат,
Шевченка дух блага, щоб ми були єдині,
Хай в доленосний час обніме брата брат.

Ведуча № 2:
Все буває життєвому шляху, та я що є мрія, є улюблена справа і вистачає сили мужності віддатися їй сповна – значить життя не буде пустим, безбарвним, нецікавим, і стане наповненим, а значить пам’ятатиму про тебе люди.

Я почалась в двадцятому столітті
Із ніжності любові двох сердець
І так мені незатишно в цім світі
Де між добром і злом – нерівний герць
Де так бракує співчуття і віри
А я весни, як жито почалась
А я зернал, упавши в небо сіре,
Повік душею з піснею зрослась
Не раз я починалась як уперше
І світ колись вже чув мої пісні,
Продовжуюсь – століття двадцять
Перше печально озирнеться ---- мені

В віршах Сокальської поетеси Любов Бенедишин – доброта і чуйність вона вболіває за долю України, любов зазнала щастя і болю, де прийшло до неї кохання де розпочалась її поетична стежка. Поетеса намагається осягнути сутність буття і навіть заглибитись у таємниці всесвіту.
Л. Бенедишин ніколи не намагалась перемагати інших. А щомиті перемагати себе – це звичайно невимовно важко і не завжди вдається. Та головне в житті і літературі – не зрадити, не бути слабкою духом. Поетеса має три збірки „Феєрія Весни”, Крізь роки і сузір’я”, „Вік ангела”
Вірш: „Ще є у людства ...”
Ще є у людства: старість і дитинство,
Зневажені і скривджені, та – є.
Відколи світ – на ньому тінь безчинства,
А Боже царство все не настає.
Відколи світ – в нім злочини і ради,
Тисячоліття воєн і біди
Та є ще в людства: гроно винограду
І дзбан джерел – чистої води
І світлий лик Сікстинської мадонну
І чудотворна правда про Христа,
І неба синь, Велична та бездонна,
І пралісів чуприна ще густа...
Ще б жити й жити. Сіяти і жати
Ми люди нам далеко до богів
Ми Сіль Землі. Нам буде що втрачати
У цьому морі зла без берегів.

Ведуча № 1: Слухати народові, навчати любити свою землею рідну оселю кусу калини при дворі, наповнювати душу людяністю, сердечністю, правдою і теплотою – саме в цьому бачить найважливішу місію поезії поетеса Сокальщини Ганна Петрівна Кузьмак
Писати почала давно, ще в роки навчання в технікумі. Але особливо поетичний талант Г. Кузьмак розкрився в нових умовах, коли вона діяла в Русі, коли ділом, всією душею, пішла дорогою національного відродження, коли від усього серця питала:

Вірш: „Україні”
Ким для тебе стати, Україно, -
Піснею, чи птахом, чи солдатом,
Чи червоним кетягом калини,
Чи ключем у небі журавлинним
Що з тобою разом все здолати?
Матір’ю, подругою, сестрою,
Щоб з тобою злитись воєдино,
Найдорожча в світі Батьківщино,
І ділитись радістю й журбою?
Як тебе любити, Україно,
Без прикрас, без слів гучних і тостів,
І сушити ту гірку сльозину,
Що твою ще скроплює стежину,
По якій іти тобі не просто?

Автор має одну поетичну збірку „ Осінні роздуми”

Ведуча № 2: Молода поетеса Світлана Мельничук багато роздумує і ці роздуми виливаються в поетичні рядки,бо без поезії, як вона сама визнає, не уявляє свого життя Світлана вміє спостерігати, помічає багато різних явищ, що їх інші люди незоуважують і байдуже проходять поряд них – це талант. Вона дякує долі за те, що долає життя крутосхил між знайомих облич. ЇЇ болить Україна і переповнює гордість за воскресну рідну----.

Шевченка мово й Лесі Українки,
Яких знущань ти тільки не зазнала!
Тебе, як продану у рабство жінку,
Топтали, нищили і викидали.
Душі калічили взяту основу,
Щоб рідний звук назавше з вуст зітерти.
А ти народжувалась знову,
Щоб рідний звук назавше з вуст зітерти
А ти народжувалась знову й знову,
Свідомості не даючи умерти.
А ти цвіла калиною у лузі
Журавликом верталася до весни
В серцях своїх прихильників і друзів
Навік із забуття ночей воскресиш
Бо ти одна – щаслива, наче жінка,
Яка дият сказало вперше, „мамо”,
Шевченка мово, й Лесі Українки –

Ведуча № 1
В об’єднанні „Колос” є талановита, неординарна людина. Це Ігор Курач. Він пише вірші і музику на свої вірші те на вірші багатьох Сокальських поетів. Готується до друку його перша поетична збірка. Свої вірші і пісні він вкладає всю щедрість і обдарування всю красу і благородство душі, ніжність і ласку, весь високий і гордий політ думки та натхнення .
Прослухайте його „Пораду синам”
Тримайтеся купи, соколи
Чи вітер, чи злива, чи сніг.
Тоді Вас недоля ніколи
Не скрутить в баранячий ріг.
Вам трапиться стежка тернова
В вервечці життєвих доріг, -
Я килимом ляжу шовковим,
Щоб ви не поранили ніг.
Чи втома підріже вам крила в польоті до нових вершин, -
Я вас ні на мить не покину
З бідою один на один
У далеч від рідної хати
Поманить вас хтось калачем,
Та знайте, що вдома є мати
І батька надійне плече
І де б не були ви у світі,
і як би вас хто не приймав,
Вкраїну любіть, мої діти,
Бо другої в світі нема.
Ведуча № 2:
Не поле перейти – життя
Прожити треба
Дорога не пряма, а схили ----
Не кожному дано хапать зірки із неба
Є тисячі доріг, але твоя – одна.

Не проста дорога у поетеси Галини Петрівни Хорташко, вчитель із села Войславичі, але світла і чесна. Поет жив в ній ще з юних літ, бо 21 рік вже друкувалась в районній газеті, в журналі „Українська мова і література в школі” її болить сьогоднішні щасливо люди в рідному краю, вона відчуває єдність з природою, а які щасливі поетичні рядки, присвячені людині, яка подарувала життя і як вміє мати любити і як ----.
Вірш: „ Самота”
Знов старенька мати сперлася на хвіртку,
А побляклі очі заглядають в даль
На душі у неї --- такі гірко,
І на серце тиснуть туга і печаль.
Побирались в пір’я пташенята діти,
Швидко розлетілись по усіх світах
І забули, мабуть, що ще на світі
В них ота єдина, що дала життя
На подвір’ї більше не шумить малеча,
Не живуть у хаті внуки – пустуни.
І самотність хилить материні плечі,
Добавляє в коси пасма сивини.
На подвір’є пусто і на серці пустка,
Лиш надії вогник вогник --- , незгасна:
Може ще приїде син сюди в відпустку,
А дочка пришле їй звістку чи листа.
Діти, ой ви діти, чи болить вас серце
Так за маму рідне, як її болить,
Як її в щоденнім тім скаженім серці
Мліє, плаче, стогне, квилить і щемить?
Час усе міняє і летить стрілою
Підростуть в вас діти – полетять світи.
Щоб не повторити материну долю,
Порятуйте неньку від самотини.
Поетеса має одну поетичну збірку „ Акорди серця” яка вийшла в світ в 2004 році.

Ведуча № 1 :
Не --, не ----,
Дійду до заповітних зморень, меж,
Коханням дихаю, коханням розцвітаю.

Ці невимушені, зворушливі слова – такі прості, як життя поетеси – Ольги Григорівни Семеняки бурхливою хвилею розливаються в серці, переповнюють душу. І хочеться читати і перечитувати ті вірші, розмірковувати і віддаватися на волю плинності її поезії, адже вона виносить нас на світлі сонячні плеса людських переживань.
А якщо може бути прекраснішим за е високе і красиве почуття? Щасливого дивного, болючого – і таки неповторного? Кохання... Солодким --- воно напуває нас і звучить музикою. В народі кажуть не ви маєте говорити про свої заслуги, а нехай люди кажуть про Вас. Тож сьогодні про поетесу буде говорити її поезія.

О любове! Полум’яна пристрасть!
Із яких пробилась ти джерел?!
Душу підняла мою увись так,
Що вона ширяє, мов орел.
Чи ж шукати в небесах іскристих
Почуттів невигадану суть!
О любове в золотих намистах!
Опріч тебе хочу все забуть.
Хоч терпка твоя квітуча врода,
З неї плавать в лебединих водах
І кувать зозулею в гаю

Ольга Григорівна Семенка – член літературно – мистецького об’єднання „Колос”, член української асоціації письменників , авторів трьох поетичних збірок : „Музика душі”, „келих любові”, „Рай медових вуст”.

Ведуча №2 :
Для Марії Чернявської поезія є рятівною ниткою Аріадни, котра показує єдину світлу дорогу у спокійний чи неспокійний, але завжди очікуваний новий день. Поетеса пише про пережите прислухається до голосу серця.

І просто прагне жити,
Просто жити,
Горіти в суті почуття.
Коханням вміє жити.
В цій істині її життя.
А ще поетеса вірить у щирість людських сердець, доброту намірів ви перемагаючи силу любові і шукає для неї прихисток.

Вірш „Я для любові прихисток шукаю”
Я для любові прилисток шукаю,
Щоб заховати вболене чуття,
Земна душа так високо літає,
А розум вперто сі є сум’яття
Дочка слухняна власної я долі
Не нарікаю. Злість не постую в собі.
Та, ніби, припис – краплю болю
Ковтаю часто в самоті
І виживаючи з терпінь – здіймаюсь,
Іду крізь терни зла, облуди
В улесливості, заздрощах – покаюсь,
Бо для любові прилисток шукаю, люди
----- Мені ж так небагато треба,
Можна жити між людьми.
Та спрагле серце, відчуваючи потребу,
Мов птаха – захистить любов крильми.
Моя любов, моя калина – одинока...
Оспівана вітрами перемін
Я йду! О, ще які мені зробити кроки?
Щоб у любові ввірвався вихор змін
І висувши дощі солоної розлуки,
Забрав в нього біль благаю,
Щоби неспокою скінчились муки.
Я йду . Я для любові прилисток шукаю...

Прозу в альманахах „Соколиний край” представляють Базар Михайло, Барвінко Галина, Гавришкевич Мирок, Іваш Василь.
Я думаю, що їхні повість, оповідання , психологічні новели Вам добре відомі і звичайно, Вам захочеться перегорнути сторінки цих книг. І сумний розділ: осипані зерно „Колосу”. Це сторінки пам’яті, з них промовляють ті, чий світ таланту ----. Друкують свої вірші і юні обдаровання це молоді зерна „Колосу”.
Сьогодні ми представимо Вам деякий талановитих людей одні із них вже давно працюють на літературні ниві, а другі тільки починають сходження до творчого олімпу. Тож наливається „Колос” добірним зерном , живиться тими багатющими талановитими, що б’ють чистими джерелами не милий серцю Cокальщині. І вмиваються ці поетичні потічки в майбутню ріку українського поетичного слова.

Не вмре поезія, поки душа бажає
Зирнути в ті краї, де око не сягне,
І хоче з меж вузьких порватися в безкрає,
Щоб зрозуміти все небесне і земне.

Сценарій уклала Халупник С.Г. заввідділом обслуговування Сокальської ЦРБ, використані вірші Володимира, Полянчука, Володимира Сірка, Ганни Кузьмак, Любові Бенедишин, Світлани Мельничук, Ігоря Курач, Галини Хорташко, Ольги Семеняки, Марії Чернявської.

Уклінно просимо, при використанні матеріалів в своїх роботах, а тим більше при розміщенні на своїх веб-ресурсах, робити посилання на www.library.sokal.lviv.ua. Сайт захищений Законом України "Про авторське право".