• Про бібліотеку
• Історія бібліотеки
• Працівники РЦБС
• Статут бібліотеки
• Покажчик

„Жінок коханих імена”
Сценарій проведення коментованих читань інтимної лірики І.Я.Франка

27 серпня 2006р. виповнюється 150 років від дня народження І.Я.Франка. В ознаменування цієї ювілейної дати пропонуємо провести коментовані читання інтимної лірики "Жінок коханих імена..."
Для тихе хто захоче більш детально ознайомитися з цією темою у творчості І.Франка, радимо використати книгу Романа Горака "Тричі мені являлася любов" (К.: Рад. письменник, 1985).
Бажано використати пісні, написані на слова І.Я.Франка (грамзаписи або у виконанні учасників місцевої художньої самодіяльності), відомо, що на слова поета писали К.Ф.Данькевич ("Чого являєшся мені у сні"), А.І.Кос-Анатольський („0й ти, дівчино, з горіха зерня"), Г.Майборода ("Розвійтеся з вітром", "Не минай з погордою"), Р.Надененко та Д.Січинський ("Червона калино, чого в лузі гнешся?"), Я.Степовий ("Розвійтеся з вітром").
Звертаємо вашу увагу на те, що є декілька сценаріїв, присвячених І.Я.Франку, якщо ви матимете намір більш широко чи диференційовано висвітлити його життя і творчість. Це:
• Береза Р. Жалі мої, жалі: Літ.-муз. композиція /Укр. культура.-1992.- №1.-С.54-36.
• Вічний революціонер: Літ.-муз. композиція //Франкова криниця.-К. ,1991--С. 269-279.
• Фрагменти свята для учнів 1-5 класів "Шляхами казок І.Франка" //Франкова криниця.-І991.-С. 262-264.

Ведучий: У кожного поета є найщиріші й найліричніші вірші. Це - поезії про кохання. Без них наші уявлення про поета як людину були б неповні, а часто й помилкові. Дуже не хочеться, аби й І.Я.Франко був для нас лише Великим Каменярем і вічним революціонером. Адже був він звичайною людиною. Жив на цій землі, прагнув великого кохання. Закохувався, страждав, розчаровувався...
М.Коцюбинський якось написав:"...Людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. У Франка є прекрасна річ - лірична драма "Зів’яле листя". Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому віддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові - лірикові, співцеві кохання і настроїв. А Марія Деркач стурбовано запитувала: "Чи будуть про Франка знати, як про людину, яка, попри своєї революційної поезії, створила ще "Зів’яле листя", "Картки любові"?"
Отож давайте вслухаємося в ніжні і тремтливі рядки франкових віршів. /Звучить лірична музика/

Читець:
Тричі мені являлася любов
Одна невміла, як лілея, біла,
В зітхання й мрій уткана, із обнов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май
На пурпуровій хмарі вранці сіла,
І бачила довколо рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
("Зів’яле листя". Третій жмуток. Вірш IX).

Ведучий: Хто ж ця лілея? Перше, найчистіше і найщиріше кохання Івана Яковича - Ольга Рошкевич. Дочка сільського попа, красуня і розумниця.

Читець: "Ах, Ольго, кажу лише, що почуваюся тепер здоровим, легким, вільним, що бачу перед собою світ відкритим... Будьте певні, що й, де я завжди буду, у Львові, або у Відні, Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, межею, до якої простую працею, вірністю і чесністю."
(Із листа І.Я.Франка до 0.Рошкевич).

Ведучий: Вони мріяли одружитися. І батько Ольги був не проти, адже юнак - майбутній професор, поважний і забезпечений. Коли б то так!.. Але Франком, як соціалістом, зацікавилася поліція. Для Рошкевичів це було справжньою трагедією: арешт Івана, обшук у їхньому будинку, допити... Селом поповзли чутки про панну Рошкевичеву та про непевного студента: наречений - державний злочинець! Уже знатися з такою людиною було небезпечно, а про те, щоб вийти заміж, і мови не могло бути!
А І.Франко не міг дочекатися, коли відкриються ворота в'язниці:

Читець:
Зближавсь час, і з серцем, б’ючим в груди,
Я вирвуся, щоб бачити тебе,
Порвати пута фальші і облуди,
Що тисне нас і по душі скребе.
Пробить стіну, котрою людська злість
Нас, друже мій сердечний, розділила,
Не знаючи, що в наших серцях сила,
Котрої ржа упідлення не з’їсть...

("Картка любові". Вірш І. Можна дочитати до кінця).

Ведучий: Проте батько Ольги відмовив Франкові в заручинах. Це було величезним ударом для нього. І лягли на папір сумні слова:

Читець:
Нема голубки! Тільки яструб в’ється!
Нема голубки! Дарма серце б’ється!
Вже ніч. В розпуці знов я геть пішов.
А за ліском на тій ж горі чекала
Вона весь день на мене, виглядала,
Тужила важко й плакала за мною.
("Картка любові". Вірш II:"Плив гордо яструб...")

Ведучий: ... Минали літа. Вийшла заміж за священника Володимира Озаркевича Ольга, одружився і І.Франко, але все ще вони кохали один одного. Часом траплялися непорозуміння. Одне з них надихнуло поета на створення чудового тріолету ("Картка любові": Вірші ІУ,У, Юнак читає "І ти лукавила зі мною!", а дівчина - "Я не лукавила з тобою").
Ольга все життя жила Іваном Яковичем, думала про нього, стежила здалеку за його літературною й політичною діяльністю, жаліючи в душі, що не змогла перебороти загальної думки. Перед смертю просила покласти до труни під голову листи коханого...
А Франко писав Михайлу Павлику: "Я кажу вам по совісті, що любив її, як тільки я спосібний любити". Біль за Ольгою, біль за втраченим коханням створив усю його лірику, вдарив чарівними струнами в „Зів’ялому листі". Коли почуття у ньому брали гору над холодними роздумами, усі його жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу. Він шукав її риси в усіх жінках, яких потім стрічав... Можливо, і в Юзефі Дзвонковській...

Читець:
Явилась друга - гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
("Зів’яле листя". Третій жмуток. Вірш IX).

Ведучий: Юзефа... Дочка польського аристократа-емігранта. Її краса вражала всіх. "0, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки... Обняти тільки раз - і вмерти", - говорив Франків друг Фелікс Дашинський. Хто тільки в містечку не був закоханий в неї. І всі безнадійної Не минула ця чаша й Франка. Заінтригований розповідями про Юзефу, він прагне познайомитися з нею, а згодом просить "руку і серце". Але отримує відмову... Думаючи, що поріднитися з ним заважає аристократичне походження Юзефи, поет з гіркотою пише:

Читець:
Я й забув, що то осінь холодна,
Я й забув, що то смерті пора,
Я й забув, що ти кров благородна,
Що між нами безодня стара.
Що між нами народнії сльози,
Що любитись нам зовсім не слід;
Я й забув, що столітні погрози
Відлучили від мого твій рід...

Ведучий: А причина була зовсім в іншому. Юзефа була хвора на туберкульоз. Раніше чи пізніше хвороба мала привести її до могили. Тому й не мала змоги стати його дружиною. Інші не знали нічого, а Франку вона сказала чесно й відверто, що кохання - не для неї.

Читець:
Лиш рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
" Мені не жить, той най умру одна!"
І мовчки щезла там, де вічно темно.
("Тричі мені являлася любов...")

Ведучий: Але ще довго її образ з’являється в творах Франка - то в романі „Не спитавши броду”, то в поезіях...

Читець:
Цвітко осінняя,
Бита сльотою, -
Чому тяжкий мені
Жаль за тобою?
Стрівши мельком тебе
На своїм путі
Чом не можу я
Тебе забути?..
І пробира мене
Трепет таємний,
Але втиша мене
Голос неземний:
" НІ, друже, ні, не нам
Снить про жизнь любу,
Буря осіння нам
Гра - не до шлюбу.
Рада б життя прожить,
Друже, при тобі,
Та вже зима біжить,
Що, може, нас зложить
В спільному гробі.

Ведучий: Коли Іван Франко відчув, що дні його лічені, зібрав колись написані про неї поезії і захотів видати їх окремою збіркою. Може, саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі любилися, раділи життю. Вона ж мусила чекати смерті, і тому не могла стати на його дорозі...
Пройшли роки. І ось нове кохання. "Фатальне для мене було те, - писав Франко А.Ю.Кримському, - що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ, під її впливом були мої писання "Маніпулянтка", "Зів’яле листя", дві п’єски в "Ізмарагді" і ненадрукована повість".
Целіна Зигмунтовська... Муза і біль. Натхнення і розчарування. Вона працювала на пошті. А він стояв і милувався нею. Писав листи. Ходив назирці, годинами вистоював перед її вікнами. Це тривало місяцями.

Читець:
Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.
За її слідами я,
Мов безумний, біг,
Цілував з сльозами я
Пил із її ніг.
Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.
(Зів"яле листя"- Другій-жмуток. Вірш-ХІІІ. дочитати до кінця).

Ведучий: Але байдужість Целіни до І.Франка була вражаючою. Їй не подобався колір його волосся, очей, прізвище, становище. Вона вийшла заміж за іншого, не читала присвячених їй поезій. А вони звучали все пронизливіше:

Читець:
Як не бачу тебе,
Кожна хвиля - тяга безконечна;
Як побачу тебе,
Відновляється рана сердечна.
Як не бачу тебе,
То довкола і зимно, і темно;
Як побачу тебе,
Запече щось у серці страшенно.
(„Зів’яле листя” Другий жмуток. Вірш ХУІ дочитати до кінця).

Ведучий: Із серцевих тремтінь, незаспокоєних мрій сплітався ніжний вінок пісень.

Читець:
Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, які страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне у тьмі?
("Зів"яле листя". Другий жмуток. Вірш XII).

Ведучий: А можливо, він усе ще шукав у кожній жінці Ольгу Рошкевич? Можливо, та любов, котра народилася давно в маленькому, закинутому в горах Лолині, промайнула тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в образ Целіни Зигмунтовської?

Читець:
Поклін тобі, моя зів’яла квітко,
Моя розкішна, невідступна мріє,
Останній сей поклін!
Хоч у житті стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє,
Хоч як болючий він.
Тим, як мене ти к собі, не пустила,
В моїх грудях зглушила і вгасила
Любовний дикий шал.
Тим ти в душі, сумній і одинокій,
Навік вписала ясний і високий жіночий ідеал.
(«Мій Ізмарагд". Вірш УII "Моїй не Моїй")

Ведучий: Як би там не було, будьмо вдячними цим жінкам, котрі надихали Івана Франка. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч кращих зразків світової інтимної лірики.
(Звучить пісня А.Кос-Анатольського „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”)